Історія Гайворонського району



Відзнаки ради

 

 


 Докладніше


Вхід працівників

Введіть логін та/або пароль — хибні. Спробуйте еще раз.
Перенаправлення...
 

 

Вступ

 


Символи району


Герб

    image002

     

    • В середині щита на зеленому тлі зображене Золоте сузір'я Оріона. Його українська назва - сузір'я Плуга. Найкраще видно на небі після 1 листопада. На Різдво сузір'я приймає майже по­земну поставу над обрієм і плуг неначе падає на землю. Жерці пояснювали, що бог Сварог дарує людям Золотий Плуг, який у день Різдва падає на землю. З цього випливало, що хліборобс­тво почалося за волею богів із початком світу.

    Отже сузір'я Оріона є символом землеробства, яке з пра­давніх давен до сучасності було і залишається основою діяль­ності давніх та нинішніх мешканців території району.

    В обрамленні щита герба колосся пшениці, оповите синь­ою стрічкою і хліб на вишитому українським орнаментом руш­никові та словами: "Хліб, пісня, воля".

     

    Прапор

       

      --

       

      Прямокутне полотнище із співвідношенням сторін 1:1,8. Його колір зелений. Він символізує надію, волю, добробут.

      З боку древка на полотнищі три срібні вертикальні смуги, ширина яких у співвідношенні 3:2:1 - символи трьох найбільших річок, які протікають по території району - Південний Буг, Яланець та Вікнина.

      В середині полотнища зображене сузір'я Оріона (Золотого Плуга), який символізує землеробство. Саме воно було і є основою господарської діяльності багатьох поколінь людей. 

      Автор ескізів герба і прапора - Павло Космін.

       

      Сузір'я Оріона

      (українська назва - сузір'я Плуга) 

        orion


        Як символ, сузір'я Оріона обрано на основі давніх легенд, історичних праць грецького історика Геродота (V ст.до н.е.), православних обрадових звичаїв та вірувань.

        Срібні смуги символізують три річки, які протікають територією району- Південний Буг, Яланець та Вікнина. Зелений колір прапора символізує надію, добробут, волю.

         

        Територіальний устрій

         

                    Гайворонський район утворений у 1935 році. Розташова­ний в західній частині Кіровоградщини і є найвіддаленішим від обласного центру. Межує з Савранським і Балтським районами Одеської, Бершадським - Вінницької, Уманським -Черкаської і Ульяновським - Кіровоградської областей.

                    У IX столітті територія району входила до складу Київської Русі. Згодом тут панували кочів'я печенігів, а з ХІІ століття -половці. У середині XIII ст. південно-східне Поділля стало вот­чиною татаро-монголів.

                    У 1569 році після Люблінської унії, коли Польща і Велике Князівство Литовське об'єднались в єдину державу - Річ Пос­политу, утворюється Брацлавське воєводство. Воно поділяло­ся на 3 повіти Брацлавський, Вінницький та Звенигородський. Нинішня територія району входила до Брацлавського повіту. Посилювалося визискування селян, національне і релігійне гноблення. З 1648 р. по 1652 р. територія району була у складі Козацької держави.

                    Наш Прибузький край неодноразово спустошували набіги турків і татар. А 1672 р. його окупувала турецька армія Мухаммеда IV разом з татарами. Окупація тривала до 1699 р.

                    Після третього територіального поділу Польщі, Правобе­режжя України в т.ч. наше Прибужжя у 1793 р. приєднано до Росії. Відповідно до Указу Павла І від 21.11.1796 року наміс­ництво ліквідується і його територія в основному відходить до Подільської губернії. Такі населені пункти як Гайворон, Струньків, Струньківський Ташлик, Поліампіль (Долинівка), Темна (Червоне), Вікнина, Берестяги, Мощена, Хащувата, Могильна, Сальків, Завалля, увійшли до складу Гайсинського повіту, Сол-гутів, Вільшанка (Котовка), Соломія - до Ольгопільського, Бандурове, Козавчин, Юзефпіль (Бугове), Чемірполь, Таужна - до Балтського повіту. Адміністративним центром губернії був м. Кам'янець-Подільський, а з 1920р. - м. Вінниця.

                    У 1923 р. утворено Хащуватський район, який був пере­даний у 1932 р. до складу Грушківського району. До 1925 року територія Гайворонщини належала до Гайсинської, а потім до Первомайської округи, а після ліквідації округів у 1932 р. - до Одеської області.

                    У 1933 р. Гайворон стає центром Грушківського району. У січні 1935 року утворено Гайворонський район. Після чергово­го адміністративного поділу України район у 1954 р. передано з Одеської до Кіровоградської області.

                    Рік 1962. Утворюється укрупнений Ульяновський район, до якого приєднуються Гайворонський і Голованівський райони. У 1962-1964рр. Гайворон був центром виробничо-промислової зони (Гайворонський, Ульяновський і Голованівський райони). Відновлено Гайворонський район у січні 1965р.

                    Територія району збільшилася 05.02.1965 р., коли відповід­но до Указу Президії Верховної Ради УРСР села Вікнина і Чер­воне були передані з Бершадського Гайворонському району.

                    Площа району 0,7 тис.кв.км. Населення 40,9 тис. осіб, переважно українці. Проживають також росіяни, вірмени, біло­руси, молдавани та інші національності.

        Район знаходиться на відрогах Подільської і Придніп­ровської височин. Поверхня - підвищена, полого хвиляста лесова рівнина, розчленована долинами річок, ярами та бал­ками. Корисні копалини: графіт, золото, марганцева і хромові руди,граніт, каолін, будівельні піски. Площа сільськогоспо­дарських угідь - 55,6 тис.га.

         

        Клімат

         

                    Документальні метеоспостереження в районі ведуться з 1928 року, коли у приміщенні вокзалу залізничної станції Гайворон почав функціонувати метеорологічний кабінет. Започаткував його діяльність гідрометеоролог Південно-Західної залізниці. Нині в Гайвороні функціонує метеорологічна станція, яка підпорядкована Міністерству екології України.

                    Район розташований в антлантико-континентальній області. Клімат - помірно-континентальний, недостатньо вологий. Континентальність клімату поширюється на схід у напрямку Червоне, Берестяги, Вікнина. Це підтверджується тим, що вегетативний розвиток рослин у них затримується порявняно з південно-західною частиною району на 5-9 днів.

                    Район знаходиться під впливом насичених вологих повітряних мас (циклонів), що надходять з Атлантичного океану. Саме вони приносять хмарність, опади, зниження температури влітку, а потепління, відлиги та снігопади - взимку.

        Відносна вологість повітря в районі 65%. Середньорічна кількість опадів становить 605 мм.

                    Взимку морози змінюються відлигами. Сніговий покрив про­тягом зими може утворюватися і зникати. Товщина його не пере­вищує 20 см.

                    Останнім часом спостерігались стихійні явища. Так, на­прикінці 2001 року сильне обледеніння завдало великої шкоди природному середовищу і народному господарству. Намерзан­ня на гілках ламало дерева. На одному погонному метрі електродроту намерзало льоду від 5 до 7 кг. Електричні та радіолінії були виведені з ладу.

                    Під час малосніжної зими 2002-2003рр. вимерзли посіви озимих культур. Спостереження підтверджують, що середня глибина промерзання грунту становить 10 см, а максимальна 80-100 см.

         

        Середньорічна температура повітря

        (багаторічні дані метеостанції Гайворон)

         

                    Середньорічна температура повітря +8,1 С.

                    Гайворонська метеостанція цілодобово проводить спосте­реження за температурою повітря, грунту (на поверхні, і в гли­бині), визначає кількість опадів, напрям і силу вітру, хмарність, вологість повітря, атмосферний тиск. Фіксуються і аномальні природні явища. Зібрана інформація щоденно передається в Кіровоградську метеослужбу і в Український гідрометцентр. На метеостанції діє агропост.

         

        Водний бассейн

         

                    Територією району протікає одна з найбільших річок Ук­раїни Південний Буг. На берегах повноводної ріки знаходяться Гайворон, Солгутове, Соломія, Хащувате, Бугове, Казавчин, Салькове, Завалля, Березівка, Чемерпіль. У давні часи на бе­регах Бугу діяли водяні млини. Як свідок тих часів кам'яний млин у с.Соломії.

                    Південний Буг є найкращим місцем відпочинку. Особли­во приваблює до себе річка влітку, коли можна купатися і ловити рибу, прогулюватися на човнах, загоряти, насолод­жуватися краєвидами.

                    У 1964 р. на р. Південний Буг споруджено і пущено в дію Гайворонську гідроелектростанцію потужністю 6300 квт., а та­кож міст, який з'єднав правий і лівий береги ріки. До цього діяла поромна переправа і перевізники на човнах. Деякий час між лівим і правим берегом курсував дизельний катер.

                    Південний Буг бере початок із маленького джерельця на Хмельниччині, і протікає через території 5 областей та перети­нає лісостепову і степову природні зони. Його довжина 792 кі­лометри. У сиву давнину Буг був судноплавний від гирла аж до нинішнього м. Немирова Вінницької області. Нині пасажирські і вантажні перевезення по річці здійснюються від гирла до м. Вознесенська Миколаївської області.

                    Захоплені величавістю ріки наші предки слов'яни називали її Богом. А ще раніше стародавні греки іменували річку Гіпаніс. Підтвердження цьому знаходимо у хроніках грецького історика Геродота (V ст. до н.е.). Турки дали свою назву - Ак-су (біла вода). Велич і красу цієї водної артерії описували Леся Україн­ка, Михайло Коцюбинський, Михайло Стельмах та інші пись­менники.

                    Басейн Південного Бугу розташований у межах Волино-Подільської та Придніпровської височин, а нижня частина ба­сейну займає ділянку Причорноморської низовини. До струк­тури гідгографічної мережі цього басейну входять 6650 річок загальною довжиною 22,5 тис. км, найбільшими з яких є Інгул, Велика Вись, Гірський Тікич, Гнилий Тікич, Чичиклія.

                    Головною особливістю басейну Південного Бугу є те, що він повністтю розташований у межах території України (пло­ща басейну 63700 км2) і характеризується значною зарегульо-ваністю стоку штучними водоймами.

                    Вода ріки використовується для технічних і комунальних потреб, зрошення полів. Багатий Буг і на рибні запаси. Тут во­диться карась, сом, лящ, короп, плітка, кленич, марена, окунь, йорш, лин, судак, мирон-вусач, головень, товстолобик та інші види риб. На незамерзаючих ділянках водної артерії зимують дикі лебеді. (Фото водосховища і ГЕСу).У XIX ст. професор Павловський зробив аналізи води і визначив, що Південний Буг одна з найчистіших річок України. Однак у XX ст. забруд­нення технічними викидами промислових підприємств, засто­сування отрутохімікатів у сільському господарстві призвели до зменшення рибних запасів і навіть зникнення деяких її видів.

                    У с.Вікнина бере свій початок річка Вікнина, яка протікає через Червоне, Долинівку. Вона утворює кілька ставків і впа­дає у річку Ташличку.

                    Ташличка, ліва притока Південного Бугу, започатковує свій витік неподалік села Завітне Бершадського району. Протікає через Малу Шляхівку, Теофилівку, Кавкули, Орджонікідзе, пе­ретинає південно-східну околицю Гайворона і впадає у Півден­ний Буг на 316-му кілометрі від його гирла. Довжина - 28 км.

                    На південному-заході району протікає ліва притока річки Савранки — Яланець. Вона бере свій початок біля с. Яланець Бершадського району і тече через Лісниче, Михайлівку, Голда-шівку, Бандурове, Камінну.

                    За північною околицею с. Котовки бере свій початок річка Млинкова. Вона протікає через Котовку і Соломію, і впадає у Південний Буг. В цю річку вливається невеликий струмок, що витікає з відомого джерела "Іванкова криниця".

                    Через с.Мощене і с.Тополі протікає невеличка річка (за Сіцінським Ульяновка). її довжина -10 км. і впадає вона у річку Ташличку у м. Гайвороні.

                    У селі Таужному бере початок річка Таужнянка, яка впадає у річку Синицю - ліву притоку Південного Бугу.

                    З під лісового урочища "Ясен" с.Могильного бере початок річка Могильнянка, яка зливається з безіменним струмком у центральній частині села. Далі вона струменить через с. Жакчик, с.Ташлик і губиться у плавнях Південного Бугу.

                    Є в районі і невеличкі струмки, які не мають назви, їх жив­лять водою джерельця.

                    Територією Гайворонщини протікає 17 малих річок, довжи­ною 180 кілометрів.

         

        Рослинний світ

         

                    Завдяки сприятливому клімату і родючості грунтів наше Прибужжя має різноманітний світ рослин. Лісова рослинність на території району сформувалася у четвертому періоді кай­нозойської ери. У давнину місцевість була вкрита лісами, але з розширенням землеробства їх площі набагато зменшилися.

                    Нині в районі 5182 га лісів. Крім цього є 645 га полезахисних лісосмуг. Площа Вільховецького лісництва (Держлісгоспфонд) в районі становить 3979 га. Лісництво має такі лісові урочища: "Пуста" (с.Таужне) - 575 га, "Могильненський байрак" - 82 га, "Тараново" (с.Мощена, Берестяги, Таужне, Червоні Ма­яки, Вільховецьке, Тракт) - 2519 га, "Кубково-1" і "Кубково-2" (с.Червоне, с.Мощене) - 371 га, "Липники" (с.Котовка, с.Солгутове) - 196 га, "Чагари" (с.Бандурове) - 236 га.          Найдавніше урочище "Тараново".

                    Ліси району є багатоярусними. До першого - відносяться світлолюбиві породи: дуб, ясен, клен, сосна, до другого - ті­ньовитривалі: граб, липа, береза, груша лісова, до третього - підлісок, ліщина, калина, клен татарський, до четвертого - трав'янисте покриття: копитняк, фіалки, медуниця, вороняче око, конвалія, лілія лісова, барвінок, папоротники тощо. Серед нижніх безхлорофільних рослин - гриби, зокрема, опеньки, маслюки, рижики та ін.

                    Різноманітним є трав'янистий покрив: спориш, пирій, ти­мофіївка, осет, лобода, молочай, кропива, фіалка, м'ята та інші. Серед цілющих бур'янів поширені деревій, кульбаба, по­дорожник великий, полин гіркий, ромашка лікарська, собача кропива, чистотіл великий, конвалія, копитняк звичайний, жи­вокіст лікарський, оман високий, череда трироздільна, бузина чорна. На узліссі і долинах можна зустріти глід, горицвіт вес­няний, звіробій, материнку, мати-й-мачуху (підбіл), чебрець, шипшину.

                    Деякі рослини, що ростуть на Прибужжі, занесено до Чер­воної Книги України:

                    ковила,

                    ковила перчаста,

                    лілія лісова,

                    сон чорніючий,

                    півники угорські,

                    волошка руська,

                    кизильчак чорноплідний,

                    наперстянка великоцвітна,

                    сон-трава,

                    асплетій північний,

                    волосовидний пухирник ламкий,

                    сконалія,

                    анемона лісова,

                    горицвіт весняний,

                    купальниця європейська,

                    півники водяні,

                    підсніжник звичайний,

                    сальвінія плаваюча,

                    тирлич легеневий,

                    фіалка запашна,

                    черемха звичайна.

         

        Фауна

         

                    Різноманітність тваринного світу Прибужжя зумовили бла­годатний клімат та багато рослинності. У лісових урочищах во­дяться зайці, лиси, дикі свині, барсуки, куниці, білки, а на полях - ховрахи, миші, кроти, хом'яки, у річках і ставках - ондатри та видри. Серед найпоширеніших птахів - ворони, горобці, сини­ці, ластівки, дятли, лелеки, чаплі, жайворонки, сороки, шпаки, дикі качки, нирки, соловейки, горлиці, перепели, куропатки, фа­зани, лисухи, шуляки, зозулі. В останні роки збільшилась кіль­кість білих лебедів.

                    В річках і ставках найбільше водиться таких видів риб: ка­рась, короп, плітка, товстолобик, окунь, щука, сом, судак, білий амур, лящ, лин, йорш, мирон-вусач, головень, в'юн та інші.

                    Кількість мисливської фауни в угіддях району: кабани - 21, косулі - 310, зайці - 4680, ондатри - 2000, лисиці - 120, куниці- 180, барсуки - 260, тхорі - 300, видри - 140, білки - 300, пере­пели - 1100, куропатки - 1000, дикі качки - 2300. До Червоної книги занесені:

                    Птахи - бджолоїдка, бугай, журавель сірий, кібчик, куріпка-сіра, норець-великий, пастушок, пугач, сич, чапля біла велика, іволга, ремез, сапсан, чорнозоба гагара та ін.

                    Плазуни - гадюка степова, полоз.

                    Комахи - бабки, джмелі, жуки-носороги, рогачі.

                    Савці - видра, ласка, річковий бобер, тхір степовий.

                    В минулі часи на території району водилися вовки, лосі, Для збереження мисливської фауни у зимовий період район­ною організацією Українського товариства мисливців і рибалок організовується підгодівля диких тварин.

         

        Охорона
        навколишнього середовища

         

                    В районі функціонує державна екологічна інспекція та пост екологічного контролю «Гайворон», який діє в зоні Гайворонського митного поста. Дбають про збереження флори і фауни Вільховецьке лісництво, районна організація УТМР, інспекція рибоохорони, навчальні заклади, трудові колективи.

         

        Заказники та пам'ятки природи

         

                    10 грудня 1994 р. Указом Президента України орнітологічно­му заказнику "Бандурівські ставки" надано статус державно­го значення. Його площа становить 385,6 га. У високотравних водно-болотистих заростях гніздяться і розмножуються водо­плавні та прибережні рідкісні птахи. Це - чаплі сірі і руді, гуси сірі, лиски, очеретянки лугові, синиці вусаті та фазани.

                    Далеко за межами району і області відома гідрологічна пам'ятка "Іванкова криниця", яка займає площу 2,5 гектара. Розташоване цілюще джерело на північно-західній околиці с. Котовки. За хімічним складом у воді з "Іванкового джерела" є солі натрію, калію, кальцію, магнію. Діє цех по розливу цієї при­родної столової води.

                    Пам'яткою природи місцевого значення є заповідне уро­чище "Сальківське". Його територія, це схили Південного Бугу. Тут переважає степова рослинність, зокрема, щавлії (три види), жабриця звивиста, цибуля Почовського, ковила воло­систа. Останню занесено до Червоної Книги України. Унікаль­ним явищем можна назвати висяче (або схилове) болото, що є рідкісним не тільки в області, але й в усій степовій зоні Ук­раїни. Болотна рослинність представлена такими видами як очерет і осока, а також ситник членистий та ситник Жерарда. З хребетних видів фауни домінують птахи. Але найбільшу цінність ця територія має як резерват диких бджолино-цінних запилювачів.

                    Працівники Вільховецького лісництва багато уваги приді­ляють відтворенню дерев хвойних і листяних порід, заліснен­ню невдоб і ярів, заготівлі лікарської сировини, а також дбають про збереження і розмноження диких птахів та забезпечують захист мурашників.

                    Останнім часом зменшились викиди брудних речовин у водний та повітряний басейни. Збільшилась кількість зелених насаджень.

                    Гайворонщина - це край мальовничого Прибужжя. Тож збережімо її природну красу для нинішнього і наступних поколінь.

         

        Геологічна будова.
        Рельєф

         

                    Гайворонський район розташований у південно-західній частині Українського кристалічного щита, на відрогах Подільсь­кої і Придніпровської височин. Кристалічний фундамент скла­дають гірські породи Докембрійського віку (2,1-2,6 млрд. років). Геологічні породи виходять на поверхню берегів Південного Бугу і в глибоких балках. Поверхня кристалічного фундаменту вкрита в більшості продуктами свого руйнування, розкладу і каолінізації.

                    Каолін, або який ще називають біла глина, утворився внаслідок хімічного руйнування польових шпатів і слюд, що входять до складу різних вивержень - магматичних гірських порід.

                    Територія району розчленована долинами, балками, яра­ми. На більшій частині Гайворонщини простягається лісостеп.

         

        Ґрунти

         

                    Ґрунтове покриття в основному представлене чорноземами реградованими (57,0%) і чорноземами опідзоленими (24,8%), сірими та темносірими опідзоленими грунтами (11,5%) та їх аналогами за ступенем змитості. В цілому їм властива досить висока природна родючість. Крім названих ґрунтів на території району невеликими масивами зустрічаються чорноземи зви­чайні (2,3%), сірі та темносірі реградовані ґрунти (2,7%), луч­ні та лучно-чорноземні ґрунти (1,6%). За механічним складом грунти переважно важкосуглинкові та легкоглинисті. Понад 30% ґрунтів у тій чи іншій мірі еродовані, а тому мають укоро­чений ґумусовий горизонт, містять на 10-30% менше ґумусу і поживних речовин, недостатньо забезпечені вологою.

        В 2000 році в господарствах району проведена перша суцільна агрохімічна паспортизація земель сільськогоспо­дарського призначення, в результаті якої в них визначено вміст ґумусу, макро- та мікроелементів, кислотність, стан забруднен­ня радіонуклідами, солями важких металів і залишками пести­цидів, складено відповідні картограми та рекомендації по від­новленню родючості ґрунтів і ресурсозберігаючій технології за­стосування добрив. На цій основі по кожному полю або ділянці розроблені та вручені господарствам району агрохімічні паспор­ти з еколого-агрохімічною оцінкою землі в балах.

                    Одним із го­ловних критеріїв родючості ґрунту є вміст у ньому органічної речовини - ґумусу. Дані досліджень свідчать, що 73,3% ріллі має середній вміст ґумусу, 23,3% - підвищений, 3,2% - низький 1 0,2% - високий. Порівняно з обстеженням 1990 року вміст ґу­мусу в середньому по району зменшився на 0,05%. Зменшен­ня вмісту ґумусу призводить до зниження урожайності сільсь­когосподарських культур.

         

        Корисні копалини

         

                    Мінерально-сировинні ресурси представлені 94 виявле­ними родовищами та розробками корисних копалин. Найбіль­шим є родовище кристалічного графіту у смт. Заваллі. Розві­дані запаси — майже 100 мільйонів тонн. Глибина залягання руди від 35 до 350 метрів. Наявність графіту у руді становить 8, а іноді 12%. У 70-х роках минулого століття Заваллівський графіткомбінат випускав майже 65% кристалічного графіту в СРСР і був центром науково-технічного прогресу у своїй під-галузі. Заваллівський графіт за своєю якістю не поступається графітам цейлонських і мадагаскарських родовищ, які вважа­ються кращими у світі розробка ведеться з 1938 року. За цей період на Гайворонському спецкар'єрі, де починався видобуток цього будматеріалу вручну, повністю механізовані усі виробничі про­цеси. Основна продукція підприємства - щебінь. Використо­вується він для дорожнього будівництва, виготовлення залі­зобетонних виробів. Нині підприємство випускає єврощебінь для прокладання сучасних автошляхів.Налагоджено також випуск каменю-буту для промислового і житлового будівниц­тва та гранітного піску для виготовлення тротуарної плитки, прокладання білого шосе.

                    Поклади граніту є у Солгутовому, Соломії, Казавчині, Саль-ковому, Заваллі, Мощеному, Вікнині.

                    Серед корисних копалин — глина, пісок, каолін, чорнокит, золото, хромітова руда. Піщані кар'єри є в Гайвороні, Солгуто­вому, Котовці.

                    У 1900 році розвідано поклади марганцевої руди на береговій смузі Південного Бугу від Гайворона до Завалля. Найбільше родовище виявили тоді в с.Антоньово. З 1904 р. по 1907 р. тут добуто 307 тисяч пудів цієї корисної копалини.           У1918 році марганцева руда вивозилась до Німеччини. Геологічними дослідженнями 1906 року, 1923 і 1926 рр. підтверджено, що марганець займає площу 20 кв.км. Потужність рудоносних пластів становить від кількох сантиметрів до 7 метрів. Можли­во через невеликі запаси руди, промислове виробництво його за радянської влади не велося.

                    Розвідано значні запаси каоліну (біла глина), яка використовується населенням для побутових потреб. Каолін є в таких селах як Долинівка, Тополі, Хащувате, Салькове, Соломія, Могильне та ін. Нещодавно спеціалісти гірничо-збагачувального підприємства ТОВ "Стоуп" (м.Київ) провели геологічні розвідки запасів покладів каоліну поблизу с. Вікнини. В перспективі передбачається розробити кар'єр і побудувати збагачувальну фабрику.

                    На території району відкрито родовища заліза, алмазів, бу­рого вугілля, селіманіту, гранатів, мінеральних пігментів, міді, вісмуту та ін.

         

        _______________

         

        /Матеріали взяті із збірки
        О.А. Павличука "Край Прибузький"/

         

        ВАЖЛИВО!


        © 2022. Гайворонська районна рада