ВТРАЧАЄМО ТЕ, ЩО ПОНОВИТИ НЕМОЖЛИВО
"В ході обстеження околиць і територій населених пунктів Гайворонського району виявлено 29 курганів, 7 місць поселень. Низку відомих з літератури пам'яток, особливо неолітичних і черняхівських, виявити не вдалося. Що стосується поселень на островах Південного Бугу, Солгутів, Гайворон - Поліжок, то їх більше не існує. Всі вони сховані під водами Гайворонської ГЕС.
Зруйноване ранньотрипільське поселення біля Гайворона, забудовано дачами середньотрипільське поселення біля Березовської ГЕС, засаджене лісом раннє трипі-льське Могильне І, частково зруйноване кар'єром ранньо-трипільське Могильне II.
Це загалом 8 із 22 поселень, відомих в районі з літератури і архівних матеріалів. Якщо врахувати, що ще 8 черняхівських і 2 неолітичних поселень не виявлено, то картина збереженості пам'яток археології тут, не беручи до уваги розораних курганів, досить жалюгідна", - так написав у своєму звіті М. Відейко, науковий співробітник Інституту археології Національної академії наук України в 1987 р. після обстеження території Гайворонського району.
Від тоді минуло двадцять років. За цей час на території краю виявлені нові пам'ятки археології. Зокрема, ранньотрипільське поселення IV тисячоліття до н.е. на околиці с. Тополі та середньотрипільське - на околиці Казавчина. Пам'ятки, безперечно, унікальні як для Гайворонщини і потребують найретельнішого вивчення. І тут, безперечно, не обій-тись без допомоги археологів. Та, очевидно, державі через постійний брак грошей сьогодні не до організації широкомасштабних розкопок. Але, як кажуть, святе місце порожнім не буває. Тож за справу "дослідження" історії району з широким розмахом взялися "чорні археологи", названі так, звичайно, не за кольором шкіри.
Останнім часом стало дуже модним колекціонування старожитностей. Багато впливових та заможних людей в Україні та за її межами готові віддати чималі суми, аби придбати для своєї колекції старовинні предмети. Особливу цікавість викликають речі Трипільської археологічної культури (IV-III тис. до н.е.). Зокрема, високим попитом користується кераміка: глечики, вази, предмети релігійних ритуалів. Як відомо, попит формує ціну. Подейкують, що один із українських колекціонерів виклав за трипільську посудину майже 100 тис. грн. І це ще не остаточна ціна.
Оскільки на території району є декілька пам'яток Трипілля, то і наш край не оминули набіги горе-археологів.
Так, в 2003 р. заїжджа бригада зловмисників розкопала 15 будівель на поселенні Могильне III. За розповідями очевидців, в результаті несанкціонованих розкопок наука втратила унікальні речі, які могли б стати окрасою будь-якого музею.
На жаль, місцева влада на цей випадок не зреагувала. Можливо, просто не знала, що на її території знаходяться пам"ятки історії.
Восени минулого року спроби розкопок повторилися. Тож, одержавши інформацію від жителів с. Жакчик, звернувся до відповідних органів по допомогу. Однак з'ясувалося, що древні поселення трипільської культури, виявлені в ході візуального обстеження на території Могильненської сільської ради, до Державного реєстру нерухомих пам'яток України не внесені, хоч відділ культури неодноразово порушував клопотання про це перед відповідними інстанціями.
В той же час в Україні вийшла фундаментальна двотомна енциклопедія "Трипільська цивілізація", в якій, між іншим, описані майже всі трипільські поселення Гайворонського району. Що цікаво: поселення, які дуже приваблюють любителів наживи, названі унікальними. До речі, ця книга - чудовий путівник для "чорного археолога": місця розташування вказані до сотень метрів. Щоправда, поселень Тополі та Казавчин там немає. Але будьте певні: на картах "любителів старовини" вони вже є. Тож поки наша бюрократична машина вишукує кошти, виїздні бригади можливо вже тут працюють.
Окремої уваги потребують кургани. На початку XX ст., за підрахунками Ю. Сіцинського, на території Гайворонського району їх було 54. На початку нинішнього століття їх уже - 29. Так, на жаль, сталося через господарську діяльність людини: у гонитві за матеріальним забуваємо про духовне.
До речі, українські кургани старші за знамениті єгипетські піраміди. Майже всі вони відносяться до періоду бронзи (II тисячоліття до н.е.). На дні ями, під колись високим насипом знаходиться прах нашого далекого пращура. Навряд чи припускав він, думав, що по його могилі буде їздити багатотонна машина.
Щороку тракторний плуг розсовує насип. І лише невеличкі пагорби серед рівнинного поля нагадують про те, що колись тут, в степу, вирувало життя: кочівники випасали худобу, а вечорами біля родинного вогнища збиралися, аби погрітися та погомоніти.
Проходили століття, тисячоліття. В насипах древніх курганів робили могили для своїх померлих вже інші народи. І ось залізний леміш трактора вигортає їхні пожовтілі від часу кістки...
На території Гайворонщини такі випадки не поодинокі. Так, в насипі кургана поблизу Завалля знайдено понівечений плугом кістяк людини чорноліської культури (IX - VIII ст. до н.е.) та поховання воїна-сармата (II ст.). Це все, що вдалося зберегти для науки. А скільки таких випадків залишилися непоміченими.
Та що там говорити про повагу до могил наших далеких предків, коли зовсім недавно одному з підприємців закортіло збудувати чи то кафе, чи то бар на території парку Перемоги в райцентрі, де знаходяться могили загиблих воїнів: фундамент встиг поставити, а от до зведення стін діло не дійшло. Втрутилася районна влада. Проте, хоча сесія районної ради прийняла рішення знести фундамент, забудовник виконувати його не поспішає: а раптом все поміняється.
Як на мене, пора вже задуматися над тим, що ми залишимо нащадкам. Очевидно, на часі прийняття районної програми, яка б включала не лише збереження пам'яток історії та культури, а й їх глибоке вивчення. Слід практикувати проведення районних краєзнавчих конференцій з цього питання, залучення до цієї роботи широкого кола громадськості, активізації пропагандистської роботи серед молоді та старшого покоління. Бо, як сказав І. Франко: "...нам, письменним і неписьменним, годиться знати нашу бувальщину, знати те, що думали, як боролися, і як дивилися на світ наші прадіди".
Олександр ПЕРЕСУНЧАК,
депутат Гайворонської районної ради,
член товариства охорони пам"яток історії та культури
Р.S. Автор висловлює щиру подяку редакції газети "Гайворонські вісті" за невтомну багаторічну роботу у висвітленні сторінок історії краю.
